Неба так мало чорновик

Підіймалась я у синю вись,
Під своїм крилом сховавши небо.
Несміливо так дивилась вниз,
Знала, що мені туди не треба. (або Розуміла, що туди не треба).
АБО
Линула, мов птах, у небо я,
Обійнявши вись крильми своїми.
Сонячне тепло в собі несла,
І дивилась вниз так несміливо.

На землі  багато так брехні,
Та є іще сліди надії.
Уві сні до себе кликав ти
І я летіла знов до мрії!

ПРИСПІВ
І цілого неба мало (мені навіть неба мало), я крила свої зламала,
На землю дощами впала звисока.
І цілого неба мало, без тебе життя не знала,
Любов на землі шукала і знайшла.
А неба так мало.

АБО
І неба не вистачає, без тебе життя не має,
На землю впаду дощами, змию біль.
І неба не вистачає, я крила свої ламаю,
Та серденьком відчуваю – будеш мій.
А неба так мало.

Небо, ти мене за все пробач,
Віддала себе йому одному.
Говорила я душі «не плач»,
Серце виривалось, мов з полону.

Та змогла повірити в любов,
Душа кричала знов «Отямся!».
Синя вись благає «Зупинись»,
Без бою все одно не здамся!
АБО
Та змогла повірити в любов,
Коли до мене ти озвався.
Синя вись благає «Зупинись»,
Без бою все одно не здамся!

АБО
Та змогла повірити в любов
Без зайвих цих розмов й печалі.
Не змогла собі допомогти,
Душа моя, скажи: «Що далі?».