Станцiя Жмиранка

Литвинчук Валентині.


З любов’ю.

Є далеких три станції
На просторах земних.
Не в Парижі, не в Франції,
Не в Афінах- не в них.

І  не  за  океанами,
За  морями   вони.
Ці маленькі три станції-
Із  моєї  весни.

Там, де легко і сонячно
Розсипається сміх.
Будяки із кульбабою
Поросли вздовж доріг.

Де йдемо ми капелою
Дітлахи, по горох,
Нариваємо в пелени
І  крадемось по двох-

Через поле, посадкою.
Поки сторож не вспів.
Де для нас фіззарядкою-
Завертати корів.

Там посадки черешнями
Вже чекали на нас.
На верхівку дотягнешся-
То і був наш Парнас.

Ну, а  потім  ватагою
Бігли  всі  до ставка,
Хто сміліш - з перевагою
Пострибати з містка.

Наша станція-« Жмиранка»...
Ти – навічно  жива.
І  ростуть  втихомирені
Прямо  з  серця  слова.

Вечорами  квітневими,
Як  просохне  земля,
Бігли ми королевами
Всі на Терницький шлях.

З оберемками  синіми
Повертались  назад.
І якими ж щасливими
Були  дні  всі  підряд...

Було гамірно, весело
Всім нам біля «грибка»...
Де ви, милі ровесники,
Ваша  доля  яка...

Скільки не повернулося
Вас з далеких доріг,
Заколисує   вулиця
Недосміяний   сміх...

Обзиваються з пам’яті
Ті «Вапнярка»,  «Рахни»,
Незабутні  компанії
З   голубої   весни.

Весняними потоками
Скільки збігло тих літ.
Летите синьоокими
Ви в міжзоряний світ.

Ви уже не на Терницькім-
На Чумацьких шляхах.
Ви уже не повернетесь.
Тільки в світлих піснях...

Є далекі три станційї,
Три далекі світи.
ПищалкИ там з акації,
З  водоспадів  мости...

Де стежками зеленими-
Розвеселений сміх...
Там, де щастя під кленами
Вистачало  для всіх...