Амбіції вщухають наче бактерії після антисептичної обробки,
Зневірюєшся, програєш боротьбу з власним відображенням.
Люстерко більше не проекція успішності,
Лютий погляд рикошетом відбивається від скла, повертається до власника,
Пронизує тіло, рухається до грудної клітини, серце стискається…боляче.
Ти більше не пророк, не пропагандуєш добро, не живеш яскравим майбутнім.
Позаду минуле, доволі успішне,
Ти відмовився.
Бідкаєшся наче муха окутана тонким та міцним мереживом павутиння,
Втік від усього , що здавалось непотрібним.
Тепер стоїш у порожній кімнаті, залежний хіба що від власних вбивчих думок,
Павук – майстер своєї справи, та ім`я носить твоє.
Тіло у коконі, намертво,
Право втечі тепер має тільки душа.
р к
© Copyright: Аня Ткачук, 2016
Свидетельство о публикации №116061806564
Свидетельство о публикации №116061806564
Рецензии