…він – окремий світ… вона – його ілюзія,
хмаринка і сонце, синьоока даль…
аж до краю самісінького неба
він – її степ… вона – його нива…
вони разом холодні й тужливі,
гарячі, і як вогонь нетерплячі…
що нам до того, як вільний вітер
розмовляє із нами про втрачений спокій?
нічого… нічого, коли самотній і винний
падає безупинно білий сніг…
уявляється, як нам заплющують очі
під снігом загублені стежки-долі…
вони хотіли бути, як небо…
і стали, як небо!..
хотiли, i стали, як небо!..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116061801314
Свидетельство о публикации №116061801314
Рецензии