Надіюсь що це сон
пять років в унісон
минули як один,
як декілька хвилин
я озирнусь назад
і знов охопить жах
бо навіть у невдах
різниться пустота
а в мене день за днем
розмить все дощем
я ж міг нормально жиить
цінити кожну мить
натомість чогось жду
й ненавиджу дощу:
надіюсь що мине,
що вітер прожене
А варто просто встать
і парасольку взять
і впевнено іти
до вічної мети
до заповітних мрій...
та відчуваю біль
він сковує мене
вкидає до тенет
і виплутавшись з них
знов падаю в ту ж мить
і так живу пять зим
і мучусь я один
і знаю - можу встать
та страшно знову впасть
і справа лиш в мені
одному на землі
о якже я стомивсь
хоч жити зупинивсь
Надiюсь що це сон
© Copyright: Петро Романчук, 2016
Свидетельство о публикации №116061606925
Свидетельство о публикации №116061606925
Рецензии