Чому так сталося, хто знає,
Що більше вже тебе не має,
У кого відповідь знайти?
Й ніяк до тебе не дійти.
Ти був для мене сонцем ясним,
Таким далеким й недосяжним.
Я прагнула твого тепла,
Але далеко я була.
І нескінченні ті дороги
Завжди стелилися під ноги,
У думках, мріях, та у снах
До тебе линула, мов птах.
Як жаль, що мало розуміли,
Як жаль, що ми не долюбили,
В сім’ї єдиній мало бувши
Всього тепла так й не відчувши.
Так недосказано багато,
Лиш залишилось сумувати
За твоїм батьківським теплом,
І посивівшим вже чолом.
Нехай душа твоя літає
У тиші й спокої, у Раї.
Де Бог дітей своїх збирає,
Й любов’ю вічно огортає.
Памят1 батька 10. 06. 16
© Copyright: Наталия Боровская 2, 2016
Свидетельство о публикации №116061407201
Свидетельство о публикации №116061407201
Рецензии