316. Василь Стус. Расколото, в намерзи, стонет окн

Расколото, в намерзи, стонет окно,
И свечка в стакане, в бутылке вино,
А в горле простуда, а в сердце-то тьма.
И свет отовсюду – стогром – Колыма.
Провалы и кручи. Холмы и горбы.
Сказись – от надежды, мольбы, ворожбы.
Иль то заклинанье, безумство ли то.
Обрызгала стены – то ль тень, то ли кровь.
Далёко-далёко, страх как далеко,
Где клен кучерявится под ветерком,
Подсолнух кружится, калина цветет,
Я Господа славлю, что вы там живете,
Где ревом немым задохнулся Днепро,
Где Нестор злодейское прячет перо,
А в горле простуда, а в сердце-то тьма
И свет обступает стокрик – Колыма.

Обколоте, в намерзі, стогне вікно,
і свічка у шклянці, у пляшці вино,
у горлі застуда, у серці пітьма.
І світ надовкола — стогрім — Колима.
Провалля і кручі. Горби і горби.
Сказись — од чекання, молінь, ворожби
чи то заклинання чи то знавіснінь.
Оббризкала стіни — чи кров ачи тінь.
Занадто далеко. Занадто ген-ген,
де в леготі-вітрі кучериться клен,
де сонях кружляє, калина цвіте,
хвалитиму Бога, що там ви єсте,
де ревом німим задихнувся Дніпро,
де Нестор ховає злочинне перо,
бо в горлі застуда, у грудях пітьма
і світ оступає стокрик — Колима.