Сіріє ніч, над снами мріли зорі.
І морок розгортається в ландшафт.
В скарбничку віку впала з осокора
мідь визрілого в місяці гроша.
Змінили цифри календарну дату,
до мрій нових рушають поїзди.
Скажи, що так хотілося сказати!
Іди, коли ти вирішив куди!
Підхоплений бурхливою добою,
приречений ім'я своє нести,
дивись, як нахилились над тобою
всі мислимі й немислимі світи.
Чи ти сидів, чи в ногу з часом крочив,
опустить день просвітлене чоло
у шир долонь озореної ночі –
так, ніби тут тебе і не було...
***
© Copyright: Маслов Владимир, 2016
Свидетельство о публикации №116061403311
Свидетельство о публикации №116061403311
Рецензии