Сидить козак край дороги
під крислатим дубом,
над дніпровії пороги
похилився чубом.
Похилився, прихилився
та й думу гадає –
чому в краї, де родився,
щастячка немає…
Окружили польська шляхта,
татарва, кацапи,
не накинеш вчасно плахти –
обстрижуть як цапа.
Випотрошать, обкарнають,
наче й не людина,
і від них тебе чекає
лише домовина.
Так сидить собі, міркує –
ніби ж не ледачий,
не дурак, не байдикує,
має добру вдачу…
Та коли до жнив все ближче –
нічого косити,
у карманах вітер свище
й хочеться тужити.
Розтягла усі старшина
статки від походів...
Чи ж така вона паршива
й у других народів
ота доля-сіроманка,
доля-бідолаха?
Бо якби не вишиванка,
носив тільки б лахи...
Сидить козак, лоба чеше
та все думу дума.
Може нам про те все брешуть
оповідки, куме?!.
12.06.2016
Оповiдка про козацькi думи
© Copyright: Олександр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116061208054
Свидетельство о публикации №116061208054
Рецензии