Магiя -Фрагменти Буття-

Я  розмотую цього клубка. Нитка. Прядиво. Спомини. Враження. Світло. Запахи. Доторки. Навіть те, чого не було і, напевне, ніколи не буде. Тут і нині. З якої прядки ти висоталася, нитко мого буття, заполоч моєї долі?

Поволі розплющую очі. Повіки важкі. Виринаю зі сну, як з морських глибин з легенями, в яких не лишилося кисню. Важко згадати одразу хто я. В судинах так мало тиску. Вдихаю глибоко і повільно. Не панікуй, тіло моє грішне. Я тебе чую. Я в тобі. Ти мій човен. Я - твій Перевізник.

- Привіт! Вибач, що запізнилася.
- Правда? Я не помітив. - піднявся пружко, поцілував розпашілі губи, вдихнув її аромат (суміш парфумів, стриманої жаги і ранкової кави)
- Щось читав?
- Так. "Апологію Кардіоцентризму" - подумав: "Яка ж вона гарна, ця мила мала розумниця" - Замовити мокко?
- Так. І води. Крижаної.
- З льодовика? Сміються обоє, як діти. Бармен протирає шинквас і також сміється. Навіть не знає від чого.

Любов шириться містечком, акумулюється в квітах, еспрессо, багетах, вині. Її запивають водою. Нею дихають і танцюють. З нею сплять і майструють: скрипки, альти, віоли.  З нею вивчають вищу алгебру та нейропептиди. Її синтезують, прискорюють і запускають в космос.

Матео і Лія. Любов - вічна.


© Copyright: Валентин Лученко, 2016