Думи мойi

Думи мої

Думи мої, сіромахи,
сумно мені з вами.
В синє небо ніби птахи
линете з роками.

Усе далі, усе вище,
вже й за небокраєм.
Я мандрую, вітер свище,
то пеклом, то раєм.

Над землею підіймуся,
полечу за хмари.
У безодню задивлюся,
де горять Стожари.

Подивлюсь на Україну,
на її простори.
Пригадаю ту картину,
де поля і гори.

Де лани широкополі,
де Дніпро і кручі.
Знов шукаю щастя-долі,
знов реве ревучий.

Знову треба рвать кайдани
і кропити кров‘ю…
Думи мої полум‘яні
навпіл із любов‘ю.

Бо другая половина –
то лиш лють безмежна.
Не була ще Батьківщина
дійсно незалежна.

Незалежна від підлоти,
від царя і свити.
Ой ще стільки нам роботи
потрібно зробити!..

Ще прийдеться козаченьки
долю боронити.
Визволяти рідну Неньку
від вампірів ситих.

Ще нам стануть у пригоді
наші шаблі гострі.
Доведеться при нагоді
завітати в гості.

Завітати і спитати,
скільки ж можна красти,
доки будуть жирувати
гади ті мордасті!

Бо не гоже й нашим дітям
це ярмо тягнути.
Завітаєм й позриваєм
ярма всі і пута.

Станем браття ми стіною
за нашу державу.
Як один підем до бою
за козацьку славу!

11.06.2016