314. Василь Стус. Зима. Забор и черный дрот...
На белом на снегу.
И ворон меж промерзлых веток
Сгибается в дугу.
Понуро гнутся две сосны,
Почуяв смерти дрожь.
И мертвецы вокруг. Их сны
Стоят, как сосны, сторч*.
Вросли ворота в землю, тьмы
Пугается Танар*.
И ни вздохни, ни продохни
От жалобщиц, от мар*.
Зима. Забор. И черный столб.
Мережка остриев.
Злодейский топот жеребцов.
И жаркий гром подков.
СТОРЧ – вертикально, стоймя
ТАНАР – в тюркских языках Бог, Всевышний (словарь поэзии Стуса)
МАРА – призрак, привидение, злой дух
Зима. Паркан і чорний дріт
на білому снігу.
І ворон між окляклих віт -
гнеться в дугу.
Дві похнюплені сосни
смертну чують корч.
Кругом мерці. I їхні сни
стримлять, мов сосни, сторч.
Дві брами, вгрузлі в землю, тьма
Колошкає Танар.
І диху-продиху нема
од жалібниць, од мар.
Зима. Паркан. І чорний стовп.
Мережка шпичаків.
Злодiйський огирiв галоп.
Вогненний грім підків.
Свидетельство о публикации №116061109495