Залізу я на вишню разом з Богом
І розгойдає Він її вітрами,
Дощем напоїть ягідки вологі,
Гілок торкнеться вогкими руками....
Він буде на тонкій високій гілці
Співати стиха і збирать в долоні
Від вишень кісточки, мов цього світу
Невирішені запитання прохолодні...
І вже коли настане врешті вечір
Ми сплигнемо із Ним з гілок утоми
Він просто в небо, я – землі на плечі,
На лагідні стежки, що йдуть додому...
І попрощаємося поглядом, і може
Колись іще, коли зростуть дерева
Із кісточок, що ти розсипав, Боже,
Покличеш знову погойдати небо.....
Зустрiчi...
© Copyright: Тарас Иванов, 2016
Свидетельство о публикации №116061007157
Свидетельство о публикации №116061007157
Рецензии