Колокольчик укр

 Рано по весні,в самому кутку старого саду,в землі прокинулося маленьке зернятко.Пововтузилось,солодко потягнулося і розправило крихітні корінці.Напилося талої води,вчепилося міцно за грудочки землі і розкрилося,випустивши тендітний блідий росточок.
Весна все більше вступала в свої права,а маленький росточок міцнів і підростав.Одного ранку,він пробив грудку землі і вирвався на поверхню.Затремтіли на прохолодному вітрі невпевнено листочки,прихилося стебло до землі,жалібно застогнало.Та ось виглянуло із-за хмарки сонечко,лагідно торкнулося промінцями рослинки,зігріло її і приголубило.Розвернулись листочки,потяглися на зустріч сонцю і заспівали.Так народилося нове життя.
                Весна буяла…В біло-рожевому цвіті потонули сади,зазеленіли поля,радісно жебоніли струмки,верби пили воду над річкою,похилившись до самої води.Бджілки-трудівниці з радісним гулом снували від квітки до квітки,ніжилися на розквітлих тюльпанах барвисті метелики,вітер-шибеник зривав з вишень цвіт та завірюхою кружляв його між дерев.Снували туди-сюди невтомні ластівки ,відбудовуючи після зими гнізда,клацав дзьобом лелека на старій стрісі,залицяючись до лелечихи.Життя вирувало по своїх законах.
       Маленький росточок в глибині саду перетворився на високий  кущ,з дивовижним лапатим листям.Сонячне проміння,що пробивалося крізь крону дерев,переливалося на його листках смарагдовою веселкою.В кінці травня на кущі з;явилося кілька бутонів.Граційно похиливши свої голівки,вони прикрашали верхівку,лише іноді похитуючись,коли вітерець залітав сюди попустувати.Ніхто з жителів садка ніколи не бачив нічого подібного і всі з нетерпінням чекали пори цвітіння.Маленька жовта гусеничка облюбувала собі один із листків для житла.Сплела кокон і вмостилася спати.Рослинка бережно укривала її коли йшли дощі і ховала від птахів,що шукали поживу.Іноді в гості прилітала стрекотлива бабка.Вмощувалась на широкому листку,розповідала всі новини і хизувалася сріблястими крильцями.Бутончики лише похитували голівками,слухаючи свою метушливу подружку.
         Одного ранку,маленьке сонечко,що заснуло на лапатому листку,прокинулося від п’янкого запаху.Протерши сонні оченята,воно затамувало подих від побаченого.Бутончики розпустилися,перетворившись в дивовижної краси великі білосніжні дзвоники.Всі жителі саду прийшли подивитись на це,небачене досі, диво.Навіть задавака-троянда не здавалася вже королевою квітів.Дзвіночки ніжно бриніли високими нотами і вітерець,бережно підхопивши цей дзвін,розносив його на всі сторони.Ось прилетіли познайомитись красуні-метелики,за ними поважно зпілотував на листок грузний дядько Джміль,присів у галантному поклоні коник,весело загуділи бджілки,мандруючи від дзвіночка до дзвіночка.Навіть соловейко,вражений красою квітки,всю ніч витьохкував серенади поруч, на гілці черемухи.
Привітна красуня радо вітала всіх жителів саду,даруючи їм ніжний спів та аромат.З кокона,що ховався під здоровим листком,вилупився ніжно-лимонного кольору метелик.Він вдячно ніжився на листках,про щось шепочучи дзвіночкам.Коли йшли дощі,квітка гостинно приймала під своїм листям маленьких мешканців,що не встигли добратись до своїх домівок.Всі любили цю прекрасну квітку,яка зовсім не хизувалась своєю красою.
     Літо промайнуло,мов зірка на небосхилі.Білі дзвіночки відцвіли і більше не радували комашню своїм співом.Все готувалося до зими,зарядили дощі.Старий сад поступово  засинав,в очікуванні снігу.Перші заморозки накрили все пухнастими голочками інею.Листя на квітці пожухло,змарніло і припало до землі.В один із днів,коли  перші сніжинки закружляли по пустому саду,з коробочки,що утворилася на місці дзвіночка,випало маленьке зернятко.Вітер бережно підхопив його і заховав під опале листя.Там воно буде спати до самого березня,щоб навесні знову порадувати жителів саду своєю красою.
-Надобраніч,дзвіночку…-прошепотів вітер,укриваючи зернятко зимовою пуховою периною.-Солодких тобі снів і до зустрічі…