Васька
яке чомусь завжди стирчало на всі боки, та ще розсипи веснянок на щічках,за які її дражнили всі хлопці на вулиці.А так-це було просте дівчисько,і звали її теж просто—Васька.Чому Васька запитаєте ви?Ну,взагалі,то її звали Василісою,але з легкої бабусиної руки,всі кликали її саме так.
По сусідству у Василіси жив дід Петро.Людиною він був відлюдькуватою та не говіркою,а ще у нього був величезний паркан,за який страх як хотілося потрапити.Іноді Васька підглядала за тим,що коїться у дворі,у маленьку дірочку в штахетині.Колись там був сучок,потім від часу він випав і став для неї пунктом спостереження.А спостерігати там було за чим!У діда Петра був величезний сад.Чого там тільки не росло?!На одному дереві росли разом червоні і жовті черешні,на іншому трьох видів груші ,персики та абрикоси нагинали гілки до самої землі від величезної кількості плодів, а яблука так і манили наливними боками.Назв деяких ягід на кущах Васька не знайшла навіть в бабусиному довіднику огородника.А які там цвіли квіти—захоплювало подих..Від ранньої весни і до пізньої осені двір переливався всіми кольорами веселки.Такого не побачиш навіть у парку в райцентрі.!Все було б гарно,якби дід не ганяв усіх шибеників,бажаючих поласувати дарами його саду.То ж Васька,знемагаючи від сидіння на одному місці,все ж вперто чатувала в кущах жасмину,щоб хоч одним оком глянути на такий притягуючий,як магніт, садок.Кетяг здоровенної стиглої малини трохи закривав Василісі дірку,та ще й визивав слинотечу,як у їхньої старої собаки Фімки.Хоча, у Фімки слина текла,бо від старості повипадали зуби,а у Васьки від бажання засунути в рота оту проклятущу малинину,яка вже кілька днів теліпалась у неї перед носом.
Вмостивши зручніше під сідницями маленький пеньок,який вона притягла сюди з полінниці,Василіса з сумом подивилася на книжку,що лежала поруч на землі.Нагадаємо вам,що Васька,була зовсім звичайною дівчинкою,але не з досить звичайною кармою.Так говорила сусідка тьотя Лана,а по нашому Світлана.Вона була пані міська,начитана,приїжджала сюди тільки влітку,щоб поспілкуватися,з її слів,з природою і попсувати Василісі життя.Ніхто ж не винний,що тітка Лана боїться всього,що проживає в цій природі,про яку вона так гарно розказує.І ніхто не винний,що то в неї жаба в відро з водою впаде,то дощові черв;ячки в капцях поховаються,то мурашки всім мурашником в банку з цукром залізуть,то ще чогось постійно траплялося з цією неврівноваженою пані.А чому не врівноваженою,бо верещала вона завжди так,що здригалося все їхнє невеличке село,яке ,до речі,називалося теж звичайно—Малі Соняхи.
Васька жила тут,скільки себе пам;ятала,аж шість років,з татом та бабусею.Тато працював у місті,а маму вона не пам;я тала—її забрали янголи,коли дівчинка була ще маленька.Єдине,що Василіса знала про неї,що вона була красуня.В вітальні на стіні висіло її фото—красивої,сумної і рудоволосої.Іноді тато мовчки дивився на Василісу і в його очах теж було дуже багато суму.В такі хвилини,Васька залазила йому на коліна,заглядала в очі і гладила по щоці,а тато цілував її рудоволосу маківку і притискав до себе.Він називав її своєю Золотоволоскою і обіцяв,що восени вони поїдуть жити в місто,тому що їй пора до школи.Бабуся,слухаючи ці розмови,ховала заплакані очі,а Васька не розуміла—чому потрібно їхати в місто,якщо це всіх засмучує?Особливо її…
Та повернемося до книжки…Все почалося вранці,коли сонна тітка Лана знайшла в своїх капцях мертву мишу.Репету було,що аж позакладало вуха й тремтіли шибки.Ну хто скажіть мені винний,що кіт Тимко не захотів її їсти,після того,як задавив?Крім того,нічого було вчора перед татом бісики пускати.Що воно таке Васька не знала,але але по інтонації бабусі,зрозуміла,що не досить добре.Василіса приречено зітхнула—покарання за вранішню витівку,прочитати до вечора 40 сторінок.А як можна читати влітку книжки,якщо навкруги проходитиме дарма таке цікаве життя?Та ще й ця малина не дає спокою…Ех,ну де справедливість?,,,
Раптом у кутку під парканом щось зашурхотіло..З переляку Васька звалилася з пенька,боляче пошкрябавши лікоть.Звідти вилізла їхня собака Фімка,брудна ,захекана та з якоюсь кісткою в зубах.Задумливо наморщивши кирпатого носа,Василіса пішла в розвідку .У кутку росли будяки та кропива,тому поки вона туди долізла,до збитого ліктя додалися пошпарені ноги та реп;яхи в голові..Матір Божа!!!..Під парканом була вирита нора і вела вона не куди-небудь,а прямо у заманливий та загадковий двір діда Петра.Якщо б ми на годиннику засікли час,який Васька потратила на роздуми-бути чи не бути,то це було б десь так в районі п;яти секунд.На шостій із тієї дирки стирчали тільки ноги та те місце,по якому вранці пропонувала надавати сусідка.Та не все сталося,так як бажалося.Мабуть, тітка Лана була права—у Васьки карма ,знаходити пригоди на свою голову.Через кілька хвилин марних зусиль,вона з жахом усвідомила-застрягла…Носом Василіса уткнулася в купку землі,траву та мурашок,які відразу надумали налізти їй в голову.Кричати Васька боялася,бо знала,що лозини на цей раз не минути.Тому мовчки смикалася ,намагаючись витягти хоч руки.Нарешті ,знесилившись,вона притихла,уявляючи,що буде,коли її знайдуть…І, саме в цей момент,над головою пролунало: «Кхе-кхе!!»..»Ну все…»_подумала Василіса,заплющила очі і голосно розплакалася…
За кілька секунд,перед її очима,промайнули картини всіх можливих покарань і від цього хотілося плакати ще дужче.Та раптом сильні руки потягли Ваську за плечі і вона вискочила з того лазу,як пробка ,з пляшки шампанського,якщо його розбовтати.Так і сиділа вона на купі землі—замурзана,пошкрябана й нещасна,розмазуючи від вуха до вуха гіркі сльози .Може б ще довго розмочувала Васька солоними слізьми свое розчарування,та дід Петро,мовчки взяв її на руки і поніс до своєї хати.На що вона заревіла ще дужче—ще б пак,хто зна,що їй зараз буде за такі пустощі.Дід Петро приніс її до криниці,посадив на ослінчик,що стояв поряд і так же мовчки пішов до хати.Ошелешена Василіса перестала ревіти і тільки схлипувала,боячись і ногу на землю зпустити.Через кілька хвилин,дід повернувся з рушником,бруском мила та картатим платтячком в руках.Мовчки налив води,тицьнув Їй мило і знову пішов у будинок.Мило пахло яблуком,приємно і смачно,що аж хотілося його вкусити.Вмивши лице й руки,Васька повідмивала ще й коліна,швиденько натягла плаття та сіла на місце.В цей час дід Петро, знову мовчки, приніс з дому перекис з ватою,обробив їй всі садна,повитягав з голови реп;яхи і знову залишив сидіти саму.Тікати Василіса не наважилась—ворота у сусіда були завжди на замку,а лізти знову під паркан,особливого бажання не було.Та це була б не вона,якби мовчки довго всиділа на одному місці.Тихенько ступаючи по викладеній цеглинами доріжці,Васька пошкандибала до хати.Всунувши носа в щілину у дверях,вона помітила діда Петра,що стояв до неї спиною і щось складав на тарілку.
--Ну заходь,раз не всиділа.
Від несподіванки Василіса підскочила на місці і боляче стукнулася лобом по дверях.
--Господи,ну що ти за дитина?Ходяче нещастя…
Через кілька хвилин Васька сиділа біля столу,на високій табуретці ,з льодом на лобі і винуватим поглядом.
_--Нічого не хочеш сказати?—запитав суворо дід ,ставлячи їй перед носом тарілку з черешнями.
---Хто та дівчинка на фото?__випалила Васька,запихаючи до рота цілу жменю ягід і ,забувши про лід. На столі стояло фото усміхненої русявої дівчинки з купою повітряних кульок в руках
--А вибачитись не хочеш?-знову запитав її сусід ,важко опускаючись на стілець.
--Вибачте..—прошелестіла знічена ВасЬКа…Їй чомусь перехотілося тих смачних черешень,яких вона так жадала..Дід Петро бережно взяв фото до рук і притулився до нього сивим чолом…Він якось враз зсутулився,на лобі пролягла глибока зморшка,а на очах виступили сльози.В цей момент ,він нагадав Василісі її тата.,коли він дивився на мамине фото.
--Її забрали янголи,коли вона була така маленька,як ти…
В його голосі було стільки болю,що їй стало соромно..Злізши з табуретки,Васька підійшла до діда Петра,приклала долоню до його щоки,погладила і заглянула в очі…
--Моєму татові –це допомагає..Треба мене тільки в маківку ще поцілувати -і все пройде…
Спочатку в очах сусіда промайнуло здивування,а потім він розсміявся,поцілував її в маківку і міцно до себе притис…
Так і почалася дивна дружба звичайної рудоволосої дівчинки, з звичайним ім.;ям і відлюдькуватого діда Петра.Восени,коли Васька все ж поїхала з татом до міста,поряд з нею у машині стояв величезний кошик з стиглими червонобокими яблуками та грушами і лежав величезний букет квітів до школи.Василіса ще довго махала у вікно проводжаючим,а потім цілу дорогу усміхалася.Вона вже знала,що слідуюче літо буде значно цікавішим,яка б там не була у неї карма…
Свидетельство о публикации №116061004831