День нахиливсь до леза небокраю,
Що навпіл його наче розрізав.
Не відаючи сумнівів чи жалю,
Минуле із майбутнім розділяв.
У темряві зникала безнадія,
І нові сподівання ніч несла.
Вві сні збувалась давня, чиста мрія,
Без гіркоти обману або зла.
Сич в розпачі кричав і плакав гірко,
Пророкував довічне забуття...
Народжувалась в небі нова зірка,
Даруючи комусь нове життя
Вечiр
© Copyright: Валентина Комина, 2016
Свидетельство о публикации №116060901979
Свидетельство о публикации №116060901979
Рецензии