…без вимірна відстань у тиші до тебе,
і погляд, і думка прозорістю неба стають…
я сам не належу собі, крізь безмежність
у лоно полону за власною згодою йду…
встигає безсонна душа до світанку
торкнутися Вічності думкою серця…
крізь регіт смертельний, отрути мовчанку
Любити потрібно ще більш ніж вдається!..
і знов сам на сам із думками про Вічне
від болю втрачається дихання Волі…
стоїть на порозі душа в протиріччі
незборно скоряє ніч спогадам Долі,
і сни береже, і дарує майбутнє,
бо знаємо ми, що Любов нас рятує!..
бiльш нiж вдаеться...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2016
Свидетельство о публикации №116060901234
Свидетельство о публикации №116060901234
Рецензии