Лист до друга
мені здається, що, коли підемо,
то тут залишимо лише листи в конвертах.
І навіть не помремо, а, скоріш, - заснемо.
Одного разу, хтось, десь років через тридцять,
знайде в коробці згорток невеликий.
Він, може, подивується, минулого гробницю
побачивши, в якій листи пожовклі - наші лики.
Він прочитає, як міцніла наша дружба,
і як не вміли один одному прощати,
і як любов не відрізняли ми від служби,
як важко було ці листи писати і чекати.
Він прочитає про поразки й перемоги,
і радощі відчує наші поруч із журбою,
все-все, що було дивним, дальнім і не вбогим,
побачить і впізнає нас з тобою.
Спитає, може. Відповість лиш напис на конверті, -
«Так, жили ... Так, писали ... Так, пішли ...
Так, були люди ці на світі, перше, ніж померти…
Так, відштовхнулись, потім одне одного знайшли ... »
І раптом цей хтось бачити захоче
на лицях - щастя, і дзвінкий почути сміх ...
Не боячись образити, забути і наврочити,
запалить свічку і наллє вина… За всіх!
Свидетельство о публикации №116060401825