Завжди зi мною погляд твiй

Заходить день, i темна нічка
Кружляє тихо над селом,
А місяць срібний, наче свічка,
Бентежить пам'ятi крилом.

І хочеться душi відразу
Вернутися в щасливі дні,
Коли не знало серце рани,
І рідні всі були живі.

Чудовий край, моя вітчизна –
Солодкий сон, смертельний біль,
Моє село – мій Данул* рiднiй,
Завжди зі мною погляд твій.

Тут запах квітів є особий,
I вільно дихати в життi,
Татарської криниці води –
Студені, чистi i святi.

У кожнiй крапельці водиці
Черпаю крапельку добра,
I вiри крапля, як пшениця,
Осипе щедрістю життя.

Тут батькiвске тепло – хатина, 
Криниця дiдова та сад,
Сліди добра братів-кровинок –
Медове диво – виноград.

Без обiцянок, без пробачень
Земля ця кожного із нас,
Своїх  дiтей, не дуже вдячних,
Чекає, i вогонь не згас…

Зоря встає, думання гложе :
Прийшла година каяття.
Пробач мені, Всевишній Боже:
Назад немає вороття.


3 июня 2016.

Автор фото – «Данул, Николаевка, Каменкуца».

*Данул – село, расположено на севере Молдовы, на реке Калдаруша, в 41 км. от г. Бельцы. Упоминается в документах с 1787 года.


Перевод на русский язык
Александра Рекова:

Уходит день… - вновь над селом
Рогатый месяц серебрится,
Ночь тихо шелестит крылом…
И память прилетает птицей.

И сразу хочется душе
Вернуться в счастья дни былые,
Когда не знало сердце ран
И все в родне были живые.

Данул* родной – моя отчизна:
Моё село! Родных окон
Ловлю я взгляд – судьба капризна:
Смотрю я с болью сладкий сон.

Весной особый запах льётся
Легко, вольготно для души:
ВОды татарского колодца
Святы, студены - хороши.

Черпнув пригоршню той водицы,
Добрей становишься душой,
А капли льются, как пшеница -
Жизнь станет щедрой и большой.

Тепло в родном отцовском доме,
Колодец дедов здесь и сад,
След добрых дел родимых братьев:
Чудо – медовый виноград...

Земля нас ждет – без обещаний,
Чтобы огонь в душе не гас,
Своих детей неблагодарных -
Земля ждет каждого из нас.

Заря в окне – сознанье гложет,
И я прозрению не рад:
Прости меня, любимый Боже –
Мне не найти пути назад.