Латаття бiле

(Присвячую Л)

Латаття біле - квітка така є
Сакральна квітка, український лотос
Про неї буде це письмо моє
Яке моїй душі диктує Логос..

Це не сумний - це є веселий вірш
Про радість і можливість, про завзяття
Що може краще бути, може гірш
Що може вийти пшик, або багаття...

Я досить довго не писав віршів
І тут щось сталося і почалося
Я наче пробудився і прозрів
У всьому винні очі та волосся,

У всьому винний погляд твій такий
Що я його не в стані описати
Задумливий, і весело-сумний
І вабить і манить його згадати

Звичайна дівчина - а всередині щось
Звичайна дівчина - а не відвести ока
Гей, санітари! - в мене почалось!
Класичне одуріння… темнооке

Без зустрічі то просто маячня!
Ці всі вірші і глупе белькотіння
Та не проходить вже з тих пір ні дня
Щоб не згадав про дивне те створіння:

Ця дівчинка прийшла в моє життя
Її душа з моєю говорила
Хто зна, яка була розмова ця -
Та я б хотів її назвати: “Мила”

В одвічнім русі дивного буття
Сплітаються і сонце і ненастя
І я планую тую нитку майбуття
Де я б їй міг подарувати Щастя

Я взором полетів у ті світи
Що визначають майбуття та настрій
І бачу - там чомусь присутня ти
Латаття, орхідея, ружа, айстра..

Дивився я як можна поєднати
Моїх бурхливих якостей набір
З її - і що за танець танцювати
Щоб разом досягнути аж до зір

Я відмовлявся від таких дрібниць
Які раніше думав є важливі
Я вгору думкою летів та падав ниць
І бачив - бути можемо щасливі!

Я зруйнував той паперовий світ
Що ним вона від світу городилась
І рвалася душа моя в політ
Де міг би я її назвати “Мила”

Мій розум вже всі факти перебрав
Усі невдалі із жінками спроби
Знайти таку, щоб я не налякав
І він довів мені - щоб я не дуркував
Бо це закінчиться як завжди у жалобі

І навіть не за те що не моя -
Бо головне, щоб в Щасті жИла ти!
Щоб Силу і Любов мою взяла
До того, як злякатись та втекти.

Злякатись того танцю на межі,
Де двоє загубили де границі,
Де оба тіла стали не чужі -
І вже вони неначе люди-птиці…

Прийми те, що дарую, й полюби -
Кого завгодно - але щоб у Щасті,
Щоб трудна творчість - але без журби,
Щоб було важко - але без ненастя!

І льються на папір оці вірші,
вже годі, годі! - бо словами втомлю
Ту дівчинку що до її душі
Пишу щасливий та напівпритомний

Пошли уже мене - щоб відчепивсь
Або прийми - всього, чи лиш поради
Я можу, знаю, вмію поділюсь!
Розчищу спереду і підштовхну іззаду.

...Що буде далі, втомлений отвіт -
був день важкий, ходили і носили,
англійську вчили і писали звіт
і вже нема відповідати сили

А я не поруч, не зроблю масаж,
Не приголублю темнооке чудо...
Та скоро в Київ, ще півтижня… Аж!
І хто сказати може - що там буде?


PS Якби ти прокинулась від мого дотику
І пробудила теперішнього друга -
І ви б Побачили одне одного душа душу -
Це було б (теж) величезне щастя мені!
Найкращий “ефект доміно”
Бо не маю залежності, -
А повний Любові.
Будь Щасливою! Це в твоїх силах!
Просто, Якщо Приймеш цей мій дар - то буде легше!