Ш. Бодлер 1

                «Когда на горизонт, свинцовой мглой закрытый,
                ложится тяжкий день, как тягостная ночь,..»

Коли на горизонт, свинцевою імлою вкритий,
важкий лягає день, обтяжливий, як ніч,
і тиснуть небеса, як льодяні надгробні плити,
і серцю гніт цей, мов би параліч;

коли, як вогкість древнього колодязя  гнилого,
тяжкий нас давить світ, коли з його лещат
як боязкий кажан, надія рветься знову й знову,
і головою в звід калатає в пітьмі весь час;

коли дощі свій невід тягнуть нескінченний,
все огортаючи важкою пеленою, і бочком
нудьга липка з глибин сердечних сокровенних
вповзає в мозок хворий хижим тихим павуком;
 
І раптом дзвони всі, рвонувшись відчайдушно,
виття нестямне довге підіймають в вишину,
як сонм тіней, чиє томління смертне слушне
упертою жалобою тривожить тишину.

Тоді іде життя, і величезний катафалк підземний
пливе повільно у душі моїй німій,
і туга каламутна, вірний соглядатай темний,
встромляє чорний стяг в пониклий череп мій.