Одинока

Прокидаюся вранці десь біля дев'ятої -
знов не вкрадена, навіть ніким, не пом'ята я,
і стирчать дві самотні ноги, а в квартирі
їх під ковдрою бути повинно не менш, ніж чотири.

І подушка друга не зайнята зовсім,
і ніхто не хропе з переливами,
потрясаючи апартаменти хрущовські,
маячню не бурмоче ніхто в снах нестримно ...

Охо-хо, нарікати нема кому, - я невезуча, -
за труси, що на люстрі гойдаються,
за носок, під подушкою крепко пахучий,
і за слабкість інтимну, щоб йому трясця.

А повітря противне – свіже, бузкове.   
Ось встаю. Ні тобі перегару брутального,
найчарівнішим флером важким тютюновим,
не просякнуті меблі й шпалери у спальні.

А у ванній… там також суцільна зневіра -
на підлозі немає болота і озера мЎтного
і рушник, що для ніг, (дивно! щиро!)
з пеньюаром китайським не сплутаний.

І на кухні – стерильно і затишно, - браво! -
зачепитись нема за що оку цікавому, -
не стоїть батарея пляшок, в чашці з кавою
недопалки смердючі, бички, не плавають.

А салат «Олів'є» - ледве-ледве зворушений,
не служив за столом він нікому подушкою,
навіть шпроти лишилися при хвостиках -
їх по стінах ніхто не розклеював. В гості, -

ох, дурепа, останнього гірше придурка, -
завітав кавалер, - вже давно не дівиця, -
я прогнала його, дурнувата, мов, курка ...
Чи розумна? .. Немає різниці.

Ну і що?! Ну не знався мужчина з Пегасами, 
і Толстого не відрізняв від Єсеніна,
а Некрасова плутав з Саврасовим ...
Та, по суті, яка тут різниця для мене!

Не була би я надто така вередлива,
може, щось у нас склалося б, - їв би вареники,
на диванчику князем лежав би вродливим,
друг сердешний в розтягнутих трениках.

Об сканворди тупі затупив би зіниці ,
і кришив би печиво рясно на простирадла ...
Ні, та що ж там сусідочка, падло,
над стражданням моїм так нещадно глумиться!?

Вже годину з-за стінки несуться
звуки бійки і крики чудесні -
з чоловіком авжеж пощастило їй, гусці, -
вже дванадцятий рік - насолода, блаженство!

А мені, - так судилося вже, - через стінку
їх сімейному заздрити щастю і слухати звично,
як вовтузить вона благовірного, точить печінку
і висмикує вуса пшеничні!

Як валяє супружника по підлозі,
і ганчіркою мокрою спину йому масажує,
викидає на сходи ... І в цьому апофеозі
може глянути вчасно, - чим чорт не шуткує?! -

і скарб потихеньку підняти за талію,
затягнути до себе в лігво жіноче за вуха
і влаштувати йому вакханалію -
хай сусідка, зараза, послухає!

Потягаю за кудрі брюнетові, - знаю,
хоч і бідно, та щось же лишилося! -,
попиляю і погодую, поспівчуваю,
пожалію, поб'ю, посвар;мося ...

... Ох, розмріялась, книжка любовна нечитана,
мелодраму сльозоточиву недодивилася...
А сусідці, як стріну, поскаржусь відкрито я -
щоб тихіше ідилією гордилася!


Рецензии