Лина Костенко. Ой нет, ведь рано думать мне про...

                ***
Ой нет, ведь рано думать мне про всё.
Так много дел ещё осталось доле.
Когда меня снегами занесёт,
то времени окажется довольно.

Ну а пока - ни ночи и ни дня.
Свет меня ловит, ловит, ловит...На коня?..

А время мчится с реактивным свистом.
Дни как жонглёры святостью и свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
 - Григорий Саввич! - тихо я шепчу.

Проходит день, проходит день, проходит день!
Не песен сад божественный - лишь тень.

Вон видишь, кто сидит в таком саду?
Неужто с ним беседу заведу?

Неужто съем то яблоко-гибрид,
что мне противно даже и на вид?

Прикипели ноги к постаменту, хлеб
в торбе окаменел. - Беда, - говорит
Григорий Саввич. - Он меня таки поймал,
этот свет, хорошо хоть, что на том
свете. Ничего, как-нибудь оттолкнусь
от постамента, да и пойдём.



                ***
Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
тоді вже часу матиму доволі.

А поки що - ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить, ловить...доганя...

Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
 - Григорій Савич! - тихо я шепчу.

Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божествених пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з"їм те яблуко-гібрид,
що навіть дух його мені набрид?

...Прикипіли ноги до постаменту,
хліб у торбі закам"янів. - Біда, -
каже Григорій Савич. -Він мне таки
спіймав, цей світ, добре хоч, що
на тому світі. Нічого, якось
відштовхнуся від постаменту,
та й підемо.