Накрий мене ковдрою снігу...
Я мерзну.
Я в кригу
ту ніч перебрався.
І здався...
Полони
твої розмітають, мов хмари -
чудовиськ любові.
До крові
мене обіймали,
і в дзвони
розбили надію на віру,
що двоє - то мало.
Прийми мене, Отче, сьогодні
до світу,
де подих - то гра полохливих.
Куди, крім безодні,
подіти
ті душі жахливі,
що спали під час його смерті?!..
І дотиком неба
ми з пам'яті стерті.
Так треба...
Так треба.
Без назви
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116060201302
Свидетельство о публикации №116060201302
Рецензии