Стіна
І треба ж тому статись, що весна.
Розквітла вишня – ніби наречена.
Я – ніби палець. Ти також одна.
Весна мов не для тебе й не для мене.
Самотність, що вона така жахна,
на нас обох звалилася горою.
І хоч для інших радість, що весна,
а нам з тобою знатись із журбою.
Комусь – весна, а поміж нас – стіна.
А як же було хороше зимою.
Моя а чи твоя у тім вина,
що об стіну хоч бийся головою?
Але ж весна, то все-таки весна.
Приходить спрагле літо за весною.
І хай там що, а в світі ти одна.
Ким дихати мені, як не тобою?
Та тільки крок зроблю – все та ж стіна.
Не обійти прокляту стороною.
Нерання все ж не стерпіла весна,
підказує, щоб наробив пробоїн…
А що мені робити, як люблю?
Терпіти й справді більш немає сили…
Тож я в стіні пробоїни й роблю,
шукаючи тебе у хмарах пилу.
Стена
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116053009208
Свидетельство о публикации №116053009208
Рецензии
