* * *
Небеса весняні я люблю,
хоч не менш хвилюють і осінні
в час, як у негріючім горінні
ниви рідні світять журавлю.
Тиша чарівна сповила ліс.
Річки сизе хлюпання холодне.
Ниті павутин безперешкодно
юний Бог між заростей проніс.
І так само я людську печаль
теж несу в душі між хащів голих
ген туди, за знане видноколо,
в таємничу недосяжну даль.
А коли прийде і тому край,
лиш згадай мене, чужа людино,
краплею, сніжинкою прилину,
щоб відчути цей наземний рай.
В осени
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116053009163
Свидетельство о публикации №116053009163
Рецензии
