* * *
Ох, які ж у цигана коні!
Ще й стрічки у гривах червоні.
Та і сам той циган – як вітер.
І такі ж меткі його діти.
У численних юбках циганка
виманить усе до останку,
щоби напророчити долю,
що ні смутку в ній, ані болю.
Тільки й того в них і нажитку,
що стара, вже ветха, кибитка,
подушки розкішні, перини
й та, що лиш на них, одежина.
Та неначе іскри з багаття,
і в очах, і в рухах завзяття.
Хай засвідчать зорі урочі –
сам я бути циганом хочу.
Без кола й двора, у лахмітті,
хто живе вільніше на світі?
Неземні у цигана коні,
ніби той вогонь на припоні.
Огонь на привязи
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116053009131
Свидетельство о публикации №116053009131
Рецензии
