Неначе буря у стакані,
Немов лавина почуття.
Постала в пам’яті знов Пані,
Вернулась Сонцем з небуття.
Зійшло минуле, як примара.
Те, що приспав давним-давно.
То не Любов, а Божа кара,
Дурманить пристрасним вином.
Душа зболіла від розлуки.
Чого ж ти, доле, й досі зла,
Чом роз’єднала наші руки,
Кохання нам не вберегла?
За що ж покараний любов'ю?
Не в радість ночі, тяжкі дні,
На світ дивлюся із журбою,
Кохану бачу лиш в вісні...
Владимир Ольховой. 17 Апреля 2016.
Бiль душi - 2
© Copyright: Владимир Ольховой, 2016
Свидетельство о публикации №116052905306
Свидетельство о публикации №116052905306
Рецензии