Останнє побачення
Я так радів покірності твоїй
мені незнаній і незвичній досі.
Красивій і притишеній, як осінь,
щось шепотів тобі, як сам не свій.
В ту неземну, в останню нашу мить
мені ти все мовчазно дозволяла.
Правічний Бог зірковим правив балом.
Вітри дерев не встигли доголить.
А я тебе жагуче цілував
і говорив, що в світі ти єдина,
хоч доля готувала вже годину,
коли на те не буду мати прав.
Последнее свидание
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052903999
Свидетельство о публикации №116052903999
Рецензии
