* * *
То я такий невдалий будівник,
що замок на піску, дивак, виводив.
Його вітри роздули, змили води.
Ще й свіжий слід залишив черевик.
І черевик той, безперечно, твій.
Серед мільйонів я його впізнаю.
Ти вийшла ненароком із-за гаю
помилуватись на морський прибій.
І що тобі, замріяній, до того,
що хтось отут із чогось будував,
надіявся, не маючи підстав,
дарунок вищий вимолить у Бога.
Ти й досі у легкій задумі там
із неприступним поглядом, як бритва.
Нечутна там тобі моя молитва.
Не знаєш ти, що то і є мій храм.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052903937
Свидетельство о публикации №116052903937
Рецензии
