Лiжко - дно...

Ліжко - дно
темного виру ночі.
І безсоння
висвітлює його як бакен.
Прожитий день немов корабель
пропливає наді мною.
І як шум гвинта
долинають голоси.
І денні турботи
легко похитують мене.
Знову сплески жінок
затримують мою увагу.
Знову я на палубі дня
допомагаю матросам
і розважаю публіку.
А потім на кормі
дивлюся на воду
йде від гвинта
і висипаю камінчики слів.

Гучна самотність
і самотня тиша...

Ще ліниво тягнуся за олівцем.
Думка як метрова щука
йде вліво.
Встигаю вдарити -
і вже ранок,
як щука острогою,
пронизане сонцем...



Кровать - дно...
Валерий Липневич
ххх

Кровать - дно
тёмного омута ночи.
И бессонница
освещает его как бакен.
Прожитый день, словно корабль
проплывает надо мной.
И как шум винта
доносятся голоса.
И дневные заботы
легко покачивают меня.
Опять всплески женщин
задерживающих моё внимание.
Опять я на палубе дня
помогаю матросам
и развлекаю публику.
А потом на корме
смотрю на воду
уходящую от винта
и роняю камешки слов.

Шумное одиночество
и одинокая тишина...

Ещё лениво тянусь за карандашом.
Мысль как метровая щука
уходит влево.
Успеваю ударить -
и уже утро,
как щука острогой,
пронизано солнцем...

1968