Віра
А перед Богом все-таки я грішний,
хоча не вкрав, не зрадив, не убив.
Та просто жити звик життям тодішнім,
як більшовицький лад мене навчив.
Себе незвично почуваю в церкві,
хреститись теж не вмію так, як слід,
хоча, як Божий син, готовий вмерти,
щоб на землі не стало зла і бід.
Ці образи, з амвона дим і свічі,
священика і півчих голоси
мені немовби відкривають вічність
та незнищенність духу і краси.
Пробач мені за те, великий Боже,
що у церковних справах я – профан,
на вбогого прочанина несхожий,
що гріш дрібний кладуть йому у жбан.
Хоч не свята моя мирська дорога,
проте ж і не диявольське в душі,
бо підсвідома в серці віра в Бога –
як чистота роси на спориші.
І Батьківщина люба лиш соборна,
що боронив її ще предок рос
у мученицькій силі непоборній,
як на хресті розіп’ятий Христос.
Вера
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052603427
Свидетельство о публикации №116052603427
Рецензии
