Елегія
Леонідові Куценку
Дуби сягають зір.
Глибинність вод спокійних.
Подав безпечний звір
свій писк меланхолійний.
Відкинь усе облиш,
не говори нічого.
Чарівніша із тиш
бере в полон дорогу.
І морем за селом
у скибах поле чорне.
Краса з добра, а зло
жахливе і потворне.
Щоб зацвіли сади,
вже менш доби зосталось.
Помітніша з гряди
Вітчизни досконалість.
Кремінні валуни
на ній вікують німо.
Підкочуймо штани
та на гряду ходімо.
І сива давнина,
і те, що нині суще,
напоять дух сповна
святим і невмирущим.
Элегия
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052602626
Свидетельство о публикации №116052602626
Рецензии
