Макитра

           Макітра* 

Поля довкруг, Синюха в низині,
а під ногами васильки й ромашки.
Мені так любо, як у добрім сні.
З душі спадає враз буденна важкість.

Куточку цьому рівного нема.
Один він отакий на всій планеті.
Тепло так ніжно до кісток пройма.
Пташині зграї в граціознім леті.

Тут все мені знайоме з давніх пір.
Від полинів, що ними пахне вітер,
до стежки, де сторожко ходить звір,
та скелі з диво-назвою Макітра.

З істориків не кожен відповість,
звідкіль та назва древня і кумедна,
що, може, чув її незваний гість
в донаші ери чи віки середні.

І не відчує так, як я, ніхто,
хто виконавцем був, а хто арбітром,
коли у лоні скелі долото
й насправді вправно вибило макітру.

У ній не подавались галушки.
Жорстокий час, на жаль, той витвір зітре.
Та скеля з волі Божої віки
таки стоїть і назва їй – Макітра.





*Макітра – скеля над річкою Синюхою, що в ній з філігранною  точністю  було  вибито  макітру  і  саме  це й  визначило її  древню і  таку  незвичну  назву.   Згадується  ця  скеля  в  одному  з  творів Є. Маланюка.
Автор  цих  рядків  не  тільки  ту вибиту  у  скелі макітру бачив, а й торкався  її своїми  дитячими руками.  У 50 роках  ХХ сторіччя тут велися підривні роботи і витвору не стало.