Примара...
То була примара моїх бажань,
що з дійсності втекли.
Не пара...
Ми таки - не пара.
Одне.
Кидай...
Без страху і вагань.
Гравці вже сіли за столи,
і лічать вік, пісок і гроші.
Біда...
Тих помилок - вагон!..
І вже злетіли понад світ
слова, заховані у зошит
останніх літ.
Не сон...
Не сон.
В кружельцах хмар ніхто не хоче
зірок від Нього.
Дивина...
Скоріш за все - ми не до Бога
уже йдемо світ поза очі.
Я хочу ще...
Наляй вина
з своїх скарбниць.
Тужу...
Тікаю
від снів, що зникли в папірцях
нового ранку.
І плаче місяць у фіранку
з журби, що стримана в серцях,
які нарешті зупиняє
весела думка про Отця.
Кохаю....
Я тебе кохаю...
Бо ти одна.
І я один.
Лиш слів про людство забагато
на тлі розбитого вікна
для тих, хто знов бажає свята,
коли на вулиці війна.
Ходи сюди...
Серце навпiл
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116052601430
Свидетельство о публикации №116052601430
Рецензии