"Таке усе марнотно-проминуще,
Ці трави в пояс, трави без імен,
Цей колообіг місяця і сонця,
Цей джміль, і цей метелик, все мине,
І ми минемо, ми також минемо…", -
Вона казала, голос був камінним,
Лице – як мармур, руки – як граніт
Ланіти рожевіли,
займались очі неземним вогнем.
Він не зронив ні слова,
підійшов, узяв за руку,
підніс до вуст,
поцілував:
зап'ясток, Марсів острівець, Венерин горбик,
Юпітера_Сатурна схили,
всі пальці, ніби пив коштовний трунок.
Відігрівав її зрадливе серце.
Як пристрасно і палко
він проникав в глибини
її душі та тіла.
О, так. Вона його хотіла
в собі відчути, як в останній раз
і щоразу їх підіймало вище,
вище
і час наміткою на простір впав
і стало все ясним і прОстим:
на простирадлі два засмаглих тіла
з душею спільною
і серцем
Метафiзика кохання
© Copyright: Жозефин Де Лилль, 2016
Свидетельство о публикации №116052505049
Свидетельство о публикации №116052505049
Рецензии
Дуже гарно. Цікаво, що будете писати років через 10, маю надію почитати :)
з пов. О.
Олесь Птах 30.10.2016 23:44 • Заявить о нарушении
з пов. О.
Олесь Птах 30.10.2016 23:44 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.