Украинская сказка

                Українська казка

                Володимирові Яворівському
 
Вкраїнці на Вкраїні та у світі,
мене ви все ж послухайте, будь ласка.
Нехай вам стане другим заповітом
про нас і нашу Батьківщину казка.

Орда ворожа не здолала Київ.
Русь наша далі квітла і міцніла.
І тупоносий черевик Батиїв
не наступав на княже тепле тіло.

Не порубали ляхи Наливайка.
І рук свої, істотно, не крутили.
Літали райських птичок Божі зграйки,
не вороння крикливе чорнокриле.

А що Богдан задумав, те й збулося.
І Україна склалась як держава.
Ні в чому нас не ущемляли зовсім
ані Москва підступна, ні Варшава.

Дим не валив батуринський над степом.
І не було ні шведів, ні Полтави.
На батьківщині вмер старий Мазепа.
Державну й власну він примножив славу.

Не йшло походом військо Муравйова.
Не обливались кров’ю наші Крути.
В опалі рідна не ходила мова.
Усе було, як і повинно бути.

Не лізла нагло сила більшовицька
на нашу, вже соборну, Батьківщину.
Не з’їли в тридцять третім спершу кицьку,
тоді, що з нею гралася, дитину.

І не було імперського братання.
І не шукав на мапі місця Сталін,
щоб Україну, ніби в путь останню,
переселити від Дніпра подалі.

У кожній казці радісна розв’язка.
Реальні справи значно жахливіші.
Народе мій, що тягнеш хмизу в’язку,
і все ж не раб ти вже, не раб ти більше.