Рыцарь

                Рицар

                Володимирові Яворівському

Не плачу і не скаржусь на життя.
Чому воно повинне легким бути?
Без заздрощів, без суму й каяття
я – ніби рицар, у метал закутий.

В руках тримаю міцно щит і меч.
Іду не прогулянку, на битву.
Таке було в усіх моїх предтеч.
І в мене той же Бог. І та ж молитва.

І вороги та друзі ті все, ті ж.
Одні лихі й підступні, інші – вірні.
Між тих же історичних роздоріж
звитяги ті ж й поразки імовірні.

Усе немов по тому ж колу йде.
Не дай лиш, Боже, тільки нових Крутів.
Десь інде ще ні за що і ніде
лиш у державі власній хочу бути.

Я – не добряк і не молодший брат.
Не безхребетний виповзок чи блазень.
Я – той, що вийшов з-за одвічних грат,
кому не раз кати крутили в’язи.

Я мову рідну взяв не в солов’я,
а в інших птиць та нелякливих звірів.
То чом же хтось повинен, а не я,
перемагать чи гинуть на турнірах?