Казав Соломон...

Казав Соломон: «Все на світі минеться…»
Хто нині ридає, той завтра всміхнеться,
І гірко заплаче, хто нині сміється,
І може віднятися все, що дається.

І щастя минеться, і горе минеться,
Хто солодко спить, той колись та й проснеться,
А той, хто не спить, врешті-решт ляже спати,
І нинішня донька в майбутньому – мати.

Дитинство минає і юність минає,
Мине і життя, ніби сон, кожен знає,
Не варто бездумно життя марнувати,
І сльози, і сміх – треба все цінувати.

Морози, дощі, снігопади і спеку,
І зустріч близьку, і розлуку далеку,
Поразки гіркі і дзвінкі перемоги,
І мить, коли вдома, і довгі дороги…

І те, що вже сталось, і те, що ще буде,
Що смутком і щастям наповнює груди,
І пісню веселу, і тихе зітхання,
І дружбу, і вірність, і щире кохання!

Минає життя… Дуже жаль, та минає…
І кожен чи рано, чи пізно сконає…
А що там у Вічності, далі, хто знає?
Минає усе… Лиш Любов – не минає!