Пилотка

Пілотка

               

В штанцятах з лямками Володька.
В очищах мамина блакить.
Йому на день увесь пілотку
хтось дав із старших поносить.

В тій не за розміром пілотці,
що ззаду, звісно, аж висить,
незручно бігати Володці.
Він поправля її щомить.

Зате як сонячно і лунко
буяє радість малюка,
як чітко за команди „Струнко!”
худенька зводиться рука.

Та вже тремтить зірками вечір –
і нам розходитися час.
Позичені ж вертати речі,
як скрізь, заведено і в нас.

Щоб день щасливий у Володьки
все ж не закінчився плачем,
рішили – хай у тій пілотці
і завтра погуляє ще.

У так вподобаній пілотці
іде хлоп’я, не чує ніг.
Ми супроводимо Володьку
крізь двір просторий за поріг.

З сіней заходимо до хати,
де в лампі тьмяно світить гас.
Завжди така примітна мати
сидить і мов не бачить нас.


А як угледіла пілотку,
то страшно скрикнула вона.
І з груденяток у Володьки 
ридання вирвалось сповна.

Невтішні мати і Володька.
Сусіди теж, як смерть, сумні.
В пілотці, у старих обмотках
на знімку батько на стіні...