Брошенные

         Покинуті

                1.

В Англії собаки ожирілі.
В Україні ледь волочать ноги
пудельки французькі, чорні й білі,
ніжні коллі, фокстер’єри й доги.

Безошийна змучена ватага
денно й ніщно бродить без притулку.
Може дасть підпилий роботяга
кусень хліба чи ковбасну шкурку.

О, ті очі мудрі і виразні,
а повадки й справді благородні.
Красені здорові і заразні,
як ніхто, голодні і холодні.

Певно паспорти і родовідні
досі є в господарів зрадливих.
Правнук суки царської солідний
має кучу мотлоху за килим. 

Вже хатнє забулося минуле,
звик до неуваги пішоходів.
Відгукніться, в кого серце чуле  –
чистокровна, рідкісна ж порода...
               
                2.

О, голодні і холодні звірі
середульні , більші й геть дрібненькі, 
як могли своє життя довірить
тим, що вас так пестили маленьких?

Давнє щастя згинуло безслідно.
Вулиці заполонили зграї.
Що тим людям ваші родовідні,
як вони своїх не пам’ятають.

І женуть від власного порога
чи й матюччя гилять спересердя.
В них, що відреклись колись від Бога,
де узятись може милосердя?

Хай про вас нагадує їм гавкіт
по трудах у тиші вечоровій.
Як-не-як, ви все-таки собаки,
а вони забули й рідну мову.