* * *
Навалилась долі чорна брила
на окриленість непересічну.
Безпорадно в кремінь били крила.
І здавалось – муки ті довічні.
Всі, що нерішучі й полохливі,
загорнули душі у сутани.
Терли руки в захваті злостиві
і були від щастя ніби п’яні.
Та уперто, мов Господня сила,
гордий дух підносив стерпле тіло.
І таки залопотіли крила.
І душа угору все ж злетіла...
А тепер у синім піднебессі
у величній зграї білогрудій
срібнодзвонним голосом чудесним
птиця та серця проймає людям.
Ще ніде не ділася і брила.
Може для історії згодиться.
І на ній ще виб’ється зубилом
те, що не проста тут билась птиця.
***
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116052001866
Свидетельство о публикации №116052001866
Рецензии
