Притча про правду
Стала правда впоперек дороги,
що ніяк її не обминути.
Тож бо, як і всі прості небоги,
зверхники не знали, як їм бути.
Та однак оговталися з часом,
по-злодійськи дочекавшись ночі,
щоб народні не дізнались маси,
видряпали правді мудрі очі.
В рот запхали кляпу і зв’язали,
у кайданах кинули за грати,
призвели до смертного фіналу
невмирущу правду, правду-матір.
Все довкруг завішавши брехнею,
дружно і полегшено зітхнули.
Щоб ніхто й не згадував про неї,
стежили недремно осавули.
Спрацювали і завзято, й справно,
в радості зарохкали свинею,
що немає більш на світі правди...
А вона таки зійшла зорею...
Згодом розгорілася у сонце
і зухвалих кривдників спалила.
Плавив чорноту сліпучий стронцій.
Очищала землю Божа сила.
Притча о правде
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051901526
Свидетельство о публикации №116051901526
Рецензии
