Повінь
Мела ще тільки вчора хуртовина,
та пругко все ж весняні дмуть вітри.
І з тріскотом пливуть важкі крижини,
що хижо напливають на багри.
Я сам під отчим небом щось та значу,
допоки сліплять промені ясні,
допоки в жилах кров тече гаряча
та золоті в запасі маю дні.
Земля моя, чи жовта, чи зелена,
в сльоті або в казковій білизні,
священною залишиться для мене
і в піднятім над натовпом човні.
Коли ж потоне в глиноземі човен,
то кровна все ж не обірветься нить,
бо за вітчизну рідну й гнану мову
синам і внукам серце заболить.
Засяє в душу церква десятинна,
що на вершині княжої гори.
Нам цінності дісталися єдині
іще з довізантійської пори.
Половодье
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051901437
Свидетельство о публикации №116051901437
Рецензии
