Хатина

Стоїть,сумуючи хатина.
Стоїть ,і плаче, як жива.
Навколо вже немає  тину,
На східцях вже росте трава.
Побиті вікна, зняті двері,
Нема у хати хазяїв,
Город заріс,засохли вишні,
До долу похилився хлів....
І згадує собі хатина, 
Як будували всім селом,
І як збиралася родина,
Співали пісні за столом.
Тепер пуста... Стоїть,зітхає,
Що залишилася одна,
Що в неї мешканців немає,
І що не прибрана вона.
Та мислить: -де ж поділись діти?
По всьому світу розбрелись.
Чи будуть, як настане літо,
Так, як з'їжджалися колись?
Вони далече.  Видно, доля
У кожного тепер своя :
Одне - пишаєтся собою,
І тільки знає : Я,та я.
Друге  - мовчить,не хоче знатись,
Третє  - за чарочку взялось...
Але ж на них чекає хата,
І хоче щоб отак збулось -
В розбиті  вікна, на дорозі,
Побачила своїх дітей!
І стіл здоровий на підлозі!
І  повно за столом гостей!....
Хата -  як вишита хустина!........
Нема… Ні дочки , і ні сина.
Не встріне батько біля тина...         
Стоїть сумуючи, хатина.
26.04 2014г.