Ой мамочко рідна!
Як же мені жити?
Що нема й до кого
Голову схилити.
Нема чоловіка,
Стала пуста хата.
У кого ж я буду
Віка доживати?
Хто ж подасть водички?
Хто ж заплете коси?
Сиджу і сумую,
Та й капають сльози.
Було дуже тяжко
Цього віка жити,
Але ж кого маю
Я за це ганьбити.
Випала і справді
Мені тяжка доля
Що весь час турботів
Хватало доволі.
Були малі діти,
Було мало грошей,
За те вистачало
Бідності і вошей.
А зараз є всього,
Грошей вистачає ,
Та за те у хаті
Нікого немає .
Сяду в пустій хаті
Про життя згадаю…
Хіба є те щастя?
Ні , його немає !
1998г.
Плач Матерi
© Copyright: Людмила Роман Костенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051805020
Свидетельство о публикации №116051805020
Рецензии