Там хтось по-справжньому щасливий,
у когось серце завмирає кожну мить.
А ти поміж пропащі корективи,
шукаєш - де би руки обігріть.
Там в когось сонечко в душі жевріє,
у когось той, сади вже зацвіли .
А ти що люба? Знову млієш?
За тим, що рани не зросли.
Що в соте пережила ніж,
й тугіше затягнула пояс.
Що з кожним кроком, ще темніший ліс,
а ти сама. І серце не говорить.
Ти закриваєшся на тисячу замків,
в тобі десь глибоко - щебече пташка.
Та світ, давно тебе навчив,
що небу вірити - не варто.
В душі здається трохи " ноябрило",
стікали серцем капельки дощу.
Ти сильно, світ цей полюбила,
та він, голубко, диким був.
Там хтось, щасливий.
Хтось літає...
Проснеться й пташечка твоя.
От тільки, люби випрям крила.
Бо горе - горем. А біда то не біда.
Дощило
© Copyright: Старлинг Марианна, 2016
Свидетельство о публикации №116051803927
Свидетельство о публикации №116051803927
Рецензии