* * *
Літає павутиння, сонце світить.
Стоять погожі, як у липні, дні.
І ти в своїм жіночому зеніті
замріяно всміхаєшся мені.
Тендітна, мила, краща всіх на світі,
ти вся у мого серця глибині.
Яких-то треба слів і пишних квітів,
щоб стала ти щасливою вповні?
Навік запам’ятаєшся такою
у розквіті своїх жіночих літ.
Як хочу я, щоб ти пішла зі мною
у чарівний, до болю милий світ.
Земля пливе у сяйві золотому
під ніжно-синім куполом небес.
Ти не обмовсь ніколи і нікому,
що у житті твоєму я – Дантес.
Дантес
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802189
Свидетельство о публикации №116051802189
Рецензии
