* * *
Виніс вирок я своїй любові.
Ти ж бо того знати не могла.
Сонце враз мов захлинулось кров’ю.
А на землю впала сиза мла.
Все в мені неначе омертвіло.
Похолов я з голови до ніг.
А тепер стою, як привид, білий.
І думки рояться, наче сніг.
Я – мов птиця, що упала з неба
і ніколи більше не злетить.
Тільки не жалій мене, не треба,
хоч не знаю сам, як буду жить.
Покохав тебе не для забави.
Все життя ішов до тебе я.
Ти до мене добра і ласкава,
тільки аж нітрохи не моя.
Приговор
© Copyright: Анатолий Загравенко, 2016
Свидетельство о публикации №116051802172
Свидетельство о публикации №116051802172
Рецензии
