Безмiр
прокрався на мій балкон.
Відкрию вікно, впущу
вогку прохолоду в сон.
І в сонмі густих краплин
розчиниться денний пал,
загубиться часоплин
у чорному склі дзеркал.
Чи в безкрай дивися свій,
чи в темінь, розлиту скрізь, –
один нескінченний світ
у другий собою вріс.
У безмір своїм ласо
сягає мій чулий нерв.
Я мірно вдихаю сон,
і глиб поглина мене.
Свидетельство о публикации №116051810116